Неділя
20.08.2017
17:15
Вітаю Вас Гість
RSS
 
Світильнянський НВК
Головна Реєстрація Вхід
Патріотичне виховання »
Меню сайту

Категорії розділу
Новини [54]
Патріотичне виховання [1]

Міні-чат

Наше опитування
Оцініть наш сайт
Всього відповідей: 60

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Роботи переможців районного конкурсу "Україна - єдина країна"

 

***

В мене дуже гарна вишиванка!
Як вдягну – неначе та панянка!

А ще світлий кучер у волоссі в’ється,

В грудях українки палко серце б’ється!
 

На сорочці маки та калина,

Вишивати вміє вся моя родина!

Тільки я іще не вмію гарно вишивати,
Та навчуся скоро, каже мені мати!

 

Такі різні вишиванки в Україні:

І в Карпатах дуже файні, й на рівнині.

От би вишить мир я для всіх могла,

Щоб моя Вкраїна вільною була!

Голуб Анастасія

 

учениця 5 класу Світильнянського НВК

 

 Чому?

Україно, що трапилось з тобою? Гинуть молоді люди, страждають від обстрілів мирні жителі, матері з малими дітьми покидають свої домівки, тікають від смерті, шахтарі сидять голодні в темних підвалах, наші земляки у ворожому полоні… Чому?

Наша квітуча земля окроплюється кров’ю невинних жертв. Моя країна, оспівана українськими поетами, зазнає великої наруги. Чому? Це ж наша земля, наша! Чому мир та звичайне людське щастя здається недосяжним?

Я у вас запитую: «Чому?» У себе запитую…

Але я вірю і надіюсь, що весь український народ об’єднається заради миру й процвітання нашої держави. Обов’язково зацвітуть вишневі сади, засяє лагідне сонце, і в блакитному небі з’явиться веселка. Маленькі дітлахи будуть радіти крапелькам тихого дощу, який змиє всі болі та страждання.

Я переконана, що  настане той день, коли весь люд буде жити мирно і щасливо!

 

Баглай Анастасія

учениця 4 класу Світильнянського НВК

Казка про Маленьку Хмаринку

Жила собі Маленька біленька Хмаринка. Вона дуже любила Україну, тому ніколи не була похмура. Говорила Хмариночка з квіточками, сонечком, комашками, з усіма! Одного разу прилетіла величезна Чорна Хмара. Дуже зла була та Хмара. І сказала вона:

  • Ану геть звідси, а то отримаєш у мене!

  • Чому? – злякалася маленька.

  • Тому що я тут господарка! Це моє небо!

І стало все навкруги похмуре і сіре. Не знала Хмаринка, що їй робити. Попливла вона до зірочок і сказала:

  • Зіроньки-подруженьки, допоможіть мені, будь ласка… - і розповіла свою історію.

  • Ой, Хмаронько, ми боїмося! Ми не можемо тебе врятувати.

Попливла вона до Місяця і почала благати його, щоб він їй допоміг. І йому повідала свою історію. Місяць відповідає:

  • Вибач, Хмаринко, я не можу тобі допомогти. Я її і сам боюся.

Попливла у сльозах вона до Сонечка. І розповіла свою неприємну історію. Воно вислухало маленьку і сказало:

  • Я тобі допоможу! Гайда, подивимося на ту Хмару!

Прибули вони до великої Чорної Хмари. І сказало Сонечко:

  • Ану геть звідси! Ти бачиш, що накоїла людям лиха? Вони сумують і хворіють без світла. А ти все смієшся з них! Поки була маленька, біленька, чистенька Хмарка, то на Україні панував мир. А коли з’явилася ти, то все змінилося. У країні почалася війна!

  • А що тут такого? – спитала здивовано Чорна Хмара.

  • А те, що у тебе просто немає ні совісті, ні милосердя! – відповіло Сонечко.

  • Ану покажи, на що ти здатне, якщо таке розумне? – голосно гукнула Чорна Хмара, аж грім розійшовся по небу!

А Сонечко у відповідь засвітило своїм золотистим промінням, що навіть ця велика Хмара злякалася того сяйва і втекла. І ніхто про неї і не згадував більше. А Маленька Хмара стала знову господарювати на своєму небі, щоб над Україною завжди світило мирне Сонце!

Левченко Анастасія

учениця 4 класу Світильнянського НВК

Україна починається з тебе

Не можна втратити те, чого немає. Не можна зруйнувати те, що не побудовано. Можна лише розвіяти ілюзію того, що здається реальним.

Літо закінчилось, квіти відцвіли, відпочинок скінчився. Ти так вважаєш? А хіба не ти керуєш своїм життям? Хіба не ти?

Так, скінчилось календарне літо, але ніщо не завадить панувати літу у твоїй душі! Так, відцвіли квіти, та що заважає цвісти квітам у твоєму серці?  А хто сказав, що разом з літом скінчився й відпочинок?

Де відпочивати, спитаєш мене ти? Їхати в Єгипет чи Турцію? У Карпати, скажу тобі я!  Чого це ти носа вернеш? Рівень не той? Культура не та? Се не те, те не те? А що ти, ти, читачу, зробив для своєї країни, щоб в ній було все так, як тобі подобається? Чи ти вважаєш, що за тебе повинні робити інші? Чому вони?  А ти б сам робив щось за інших? Га?

Наша країна – велика країна, друга за розмірами в Європі. Наша країна – співуча, весела, зелена, красива. Наша країна – демократична держава. Наша країна – Україна!

У нашої держави великий потенціал! У нас є і свої енергостанції, і свої шахти, і свої ліси та  виробництва. У принципі, ми повинні бути не останні в списку розвинутих країн, комфортних для проживання.

То в чому ж наша проблема? У собі. Де відповідальність, людяність, поклик до краси? Чому це все зараз на останньому місці? Чому в нас нема патріотизму? Так, почалась війна і у всіх «раптом» з’явився патріотизм, ходять у вишиванках і з прапором України…

Я не кажу, що це погано. Та чому ми згадали про патріотизм лише зараз, коли в країні війна? Чому не тоді, в мирний час? Бо він був непотрібний. Ми згадуємо, що країна нам щось винна, коли нам щось треба. Ми вміємо до хрипоти в горлі відстоювати свої права, та чи вміємо ми виконувати свої обов’язки?

У нашій голові чомусь поняття «обов’язок» трохи заховано за «хочу» і «право». Та колись джерело висохне, шахту засипле, вирубають ліси.  І винити себе в тому, що сталось, буде вже пізно…

Досить важко щось вимагати від інших, якщо в тебе самого не правильне ставлення до своєї країни. Наприклад, щиро для мене – моя країна?

Це – моя Батьківщина.  Це татів квітучий сад, мамина вишиванка, бабусині пиріжки.  Це моя хатинка на краю села, поряд поле, недалеко – річка, через вулицю – лісок.  Це мої друзі, моя природа. Якщо щось з цього забрати – не буде повного уявлення про мою Батьківщину, не буде рідної сторони.

Якщо в Україні не буде Донецька чи Луганська – вона не буде цілою Україною, вона буде шматтям.  Кому таке буде потрібно?

Мені потрібна моя країна. Країна, в якій не буде війни.  З тими, хто знає свій обов’язок. Країна з патріотичними, справжніми людьми.  З тими, хто знає свій обов'язок. І тоді розцвіте квітка у моєму серці і продовжиться літо…..

Валерія Савотіна

учениця 8 класу Світильнянського НВК

***

Не кажіть, щоб Вкраїна вставала з колін,

Бо не впала вона ще так низько!

У нас духові гроші не прийдуть взамін –

До землі від колін ще не близько!

 

Наша слава і воля ніколи не вмре,

Хоч катують нас, ріжуть, стріляють…

Знаю, кожен грудьми на ті кулі піде!

А кати наші – духу не мають!

 

Наш народ, наша нація сильна!

І не плаче дружина з дітьми…

Навіть мати терпляче жде сина,

Доки той повернеться з війни!

 

Не впаде на коліна держава!

Не зламають наш дух вороги!

У нас доля гірка, як та кава…

Але ж квіти цвітуть навкруги!

Юлія Суюндукова

учениця 11 класу Світильнянського НВК

          Акровірш «Україна єдина»

Усмішка жовтого поля,

Квіти-ромашки цвітуть.

Ранками дихає воля.

Арфами бджоли гудуть.

Їхні малесенькі лапки

Наші зберуть нектари.

Ароматні палаючі маки

Єдності, миру, краси!

Думи Шевченка зростають

тИхими мальвами днів.

На Україні хай сяють,

Ангельських спів голосів!

Ярослава Моргун

учениця 9 класу Світильнянського НВК

Вхід на сайт

Пошук

Календар
«  Серпень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031

Архів записів

Друзі сайту
  • Create a free website
  • uCoz Community
  • uCoz Textbook
  • Video Tutorials
  • Official Templates Store
  • Best Websites Examples